ІСТОРИЧНИЙ ДОСВІД ЗАСТОСУВАННЯ АРМІЙСЬКОЇ АВІАЦІЇ У КОНФЛІКТАХ В КОРЕЇ І ІНДОКИТАЇ ТА ЇЇ ВПЛИВ НА ЗАРОДЖЕННЯ ДЕСАНТНО-ШТУРМОВИХ ДІЙ

Анотація

Актуальність статті обумовлюється тим, що у сучасній війні роль активних бойових дій незмірно зростає, і успіх буде залежати від здатності частин і з'єднань швидко переносити зусилля з одного напрямку на інший, завдавати несподіваних ударів по противнику не тільки з фронту, а й в його тилу, мати спроможності для вертикального охвату противника. Такі раптові, стрімкі дії десантно-штурмових загонів дезорганізують противника, порушують управління військами і створюють сприятливі умови для його розгрому.

У статті розглянуто і проаналізовано процес розвитку армійської авіації як повітряного компоненту десантно-штурмових загонів, форм та способів її застосування у воєнних конфліктах в Кореї та Індокитаї на початку другої половини ХХ століття; вплив історичного розвитку армійської авіації на заро­дження та розвиток (еволюцію) аеромобільних дій (десантно-штурмових дій). Розкриваються причини зростання ролі армійської авіації в збройній боротьбі, що істотно вплинуло на характер її бойового застосування. Результатом такого впливу, в свою чергу, став вплив технічного розвитку та розвитку тактики застосування вертольотів на зародження аеромобільних дій (десантно-штурмових дій). Відзначено, що поява вертольотів та їх використання у збройній боротьбі привела до появи нових форм дій – аеромобільних дій (десантно-штурмових дій). І саме тому зараз знову гостро постає питання про наявність в десантно-штурмових частинах вертолітних підрозділів, що саме і дозволяє їм фактично бути десантно-штурмовими, де десантний і вертолітний підрозділи під час спі­льного виконання завдань утворюють десантно-штурмовий загін. Без цього десантно-штурмові частини залишаться видозміненими механізованими частинами, без власної «кавалерії», яка і перетворює їх на потужні та високоманеврені. Мета, що обумовлювала їх створення для надання більш сучасного характеру ведення операцій, так і не буде досягнута. Проблемними так і залишаться питання оперативного планування застосування військ в операціях та у ході навчань, рівень ефективності взаємодії між підрозділами «наземного ешелону» і «повітряного», а головне – їх готовність до виконання спільних завдань.