ПРОБЛЕМИ УЧАСТІ УКРАЇНСЬКОГО КОЗАЦТВА У ТРИДЦЯТИЛІТНІЙ ВІЙНІ

Автор(и)

  • Леонтій Вікторович Войтович Львівський національний університет імені Івана Франка http://orcid.org/0000-0002-9191-6537

DOI:

https://doi.org/10.33577/2313-5603.34.2020.129-148

Ключові слова:

Тридцятилітня війна, українське козацтво, лісовчики, битва під Гуменним, битва на Білій горі, битва при Івоа, Дюнкерк

Анотація

У дослідженні розібрано дискусійні проблеми участі українського козацтва у Тридцятилітній війні 1618–1648 рр. і пов’язані з ними стереотипи. Ці стерео­типи залишаються спадщиною польської і української патріотичних історіографій, які намагалися приписати «своїм» участь у спільних або ж і чужих форму­ваннях. Звернена увага на особливості наборів підготованих контигентів найманих військ з Речі Посполитої католицькою коаліцією та Францією та особовий склад формувань польських козаків, так званих «лісовчиків». Встановлено, що форму­вання «лісовчиків» були легкою кавалерією, ефективною при виконанні розвіду­вальних і сторожових завдань, рейдах по території, зайнятій противником та переслідуванні відступаючого противника. Формування українського козацтва були піхотними, а піхоти у війську Речі Посполитої постійно не вистарчало. Тому дозволити найняти іншу піхоту, окрім українських козаків, Річ Посполита просто не могла. Під час війн поляки самі наймали угорську, німецьку чи чеську піхоту. Проаналізовані битви під Гуменним (1619), на Білій горі (1620), кампанії в Сілезії, на Рейні, в Гессені та Люксембурзі та балтійську експедицію. Обгрунтована гіпотеза щодо тотожності полковника Тараського з гетьманом Федоровичем Тарасом (Трясилом). Детально розглянено проблему участі і ролі козаків у здобутті Дюнкерка (1646) та участі у цих подіях Богдана Хмельницького, Івана Сірка та Солтенка.

Біографія автора

Леонтій Вікторович Войтович, Львівський національний університет імені Івана Франка

завідувач кафедри історії середніх віків і візантиністики

Посилання

Анцишкін І. (2005). До питання про «французький похід» Івана Сірка. Козацька спадщина. Вип. 2. С. 120–122.

Баран О. (1970). Козаки на Закарпатті в 1619-ім році. Український історик. № 1–2 (37–38). С. 76–81.

Баран О. (1974). Козаки на імператорській службі в роки 1635–1636. Український історик. Ч. 1–3 (41–43). С. 5–22.

Баран О. (1978). Валленштайн і козаки. Український історик. Ч. 1–3 (57–59). С. 40–51.

Борщак І. (1922). Козаки Хмельницького під Дюнкерком 1645 (за невиданими документами архівів військового міністерства і міністерства закордонних справ у Парижі). Українська трибуна. Варшава. 6 січня.

Борщак І. (1924). Гетьман Пилип Орлик і Франція. Сторінки дипльоматичної історії. Записки НТШ. Львів. Т. 134–135. С. 79–136.

Брехуненко В. (2011). Гетьман чи старший? За лаштунками номенклатури козацьких провідників (XVI – перша половина XVII ст.). Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. Вип. 20. Actis testantibus. Ювілейний збірник на пошану Леонтія Войтовича. Львів. С. 119–129.

Вергун І. (1980). Чи козаки Хмельницького брали Дюнкерку в 1646 році? Визвольний шлях. Кн. 5 (386).С. 625–626.

Войтович Л. (2012). Козацька піхота: озброєння, організація, бойові можливості на тлі європейської лінійної піхоти кінця XV – середини XVII ст. Проблеми історії країн Центральної та Східної Європи. Збірник наукових праць. Кам’янець-Подільський. Вип. 3. С. 64–79.

Войтович Л. (2016). Професійні наймані армії: результат «порохової революції» чи еволюції військової справи? Воєнно-історичний вісник. № 3 (21). С. 5–11.

Войтович Л., Овсінський Ю. (2017). Завершення переходу до професійних найманих військ. Історія війн і військового мистецтва. Харків. Т. 1. С. 739–817.

Войтович Л., Голубко В. (2018). Козацьке військо на іноземній службі у 1618–1648 рр. Історія війн і військового мистецтва. Харків. Т. 2. C. 143–144.

Голобуцкий В. (1962). Дипломатическая история Освободительной войны украинского народа 1648–1654 гг. Киев. 360 с.

Голобуцький В. (1985). Про одну легенду з історії України XVII ст. Український історичний журнал. № 9. С. 132–140.

Голобуцький В. (1994). Запорозьке козацтво. Київ. 537 с.

Грушевський М. (1922). Історія України-Руси. Київ–Львів. Т.8. 856 с.

Документи російських архівів з історії України. (1998). Т. 1. Документи до історії запорозького козацтва 1613–1620 рр.

Упорядники Л. Войтович, Л. Заборовський, Я. Ісаєвич, Ф. Сисин, А. Турилов, Б. Флоря. Львів. 442 с.

Зорин А. (2009). Великий рейд Александра Лисовского (март–декабрь 1615 г.). Русский сборник. Брянск. Вып. 5. С. 224–232.

Зорин А. (2012). Александр Юзеф Лисовский: герой Смутного времени История военного дела: исследования и источники. Москва. Т. 3. С. 1–203.

Зорин А. (2017). Лисовчики: Александр Юзеф Лисовский и его полк в истории Смутного времени. Москва. 232 с.

Іванцов І. (2002). Повстання українського народу проти шляхетської Польщі 1635–1638 рр. Київ. 289 с.

Ивонин Ю. (2003). Альбрехт Валленштейн. Вопросы истории. Москва. № 1. С. 48–77.

Ковалець Т. (2016). Тарас Федорович: спроба реконструкції історичногог образу, або козацька доля – наче голлівудський сценарій. Військово-науковий вісник. Київ. Вип. 25. С. 33–45.

Костомаров М. (2004). Богдан Хмельницький. Київ. 843 с.

Крип’якевич І. (1914). Козаччина у політичних комбінаціях 1620–1630-х років. Записки НТШ. Львів. Т. 117–118. С. 65–114.

Крип’якевич І. (1936). Запорозьке військо. Історія українського війська. Львів: видання Івана Тиктора. Ч. 2. 169 с.

Крип’якевич І. (1990). Богдан Хмельницький. Львів. 408 с.

Макух С. (2004). Казаки наемники в Тридцятилетней войне 1618–1648. Зеркало недели. № 16 (491). 24–29.04.2004.

Мамчак М. (2005). Костянтин Вовк, полковник. Мамчак Мирослав. Флотоводці України. Історичні нариси, хронологія походів. Снятин. С. 111–113.

Наливайко Д. (1992). Козацька християнська республіка. Київ. 495 с.

Наливайко Д. (1998). Очима Заходу: Рецепція України в Західній Європі ХІ–XVIII ст. Київ. 578 с.

Половцов А. (1899). О малороссийских казаках на французской службе в 1646 г. Киевская Старина. № 5. С. 74–75.

Половцов А. (1902). О малороссийских казаках на французской службе в 1646 г. Труды ХІ Археологического съезда. Киев. Т.2. С. 123.

Cас П. (2010). Запорожці у польсько-московській війні наприкінці Смути 1617–1618 рр. Біла Церква. 512 с.

Сергійчук В. (1988). Українські козаки у Франції. Наука і суспільство. № 3. С. 68–71.

Сергійчук В. (1991). Іменем війська запорозького. Українське козацтво у міжнародних відносинах XVI – середини XVII ст. Київ. 153 с.

Січинський В. (1991). Чужинці про Україну. Київ. 256 с.

Федорук А. (1999). До проблеми участі козаків у боях за Дюнкерк 1646 р. Питання стародавньої та середньовічної історії, археології й етнології: Збірник наукових статей. Чернівці: Золоті литаври. Т. 3. С. 87–98.

Федорук А. (2000). Козаки в контексті військового мистецтва Тридцятирічної війни (1618 – 1648 рр.) Середньовічна Європа: погляд з кінця XX ст. Чернівці: Золоті литаври. С. 116–120.

Федорук А. (2006). Бій під Івоа 1636 р.: особливості тактичного мистецтва козаків у Тридцятирічній війні. ІІ Міжнародний науковий конгрес українських істориків «Українська історична наука на сучасному етапі розвитку». Кам’янець-Подільський, 17–18.09.2003. Доповіді та повідомлення. Кам’янець-Подільський; Київ; Нью-Йорк; Острог: Вид-во На УОА, 2006. Т. 2. С. 460–463.

Федорук А. (2012). «Лисовчики» в битве на Белой горе 1620 г. (К вопросу о военной деятельности украинского казачества после окончания русской Смуты). Смутное время в России: конфликт и диалог культур. Санкт-Петербург, 12-14 октября 2012 г. Санкт-Петербург. С. 258–261.

Шевальє П. (1993). Історія війни козаків проти Польщі з розвідкою про їхнє походження, країну, звичаї, спосіб правління та релігію і другою розвідкою про перекопських татар. Київ. 219 с.

Angyal D. (1898). Magyarország története II. Mátyástól III. Ferdinánd haláláig. Magyar Nemzet története. 6 köt. Ed. S. Szilágyi. Budapest. 320. l.

D’Aumale Henri d’Orléans duc. Histoire des princes de Condé pendant les XVI et XVII siécle. T. 5. Paris, 1889. – 584 p.; T. 7. Paris, 1896. 653 р.

Biernacki Witold. (2006). Biala Góra 1620. Gdańsk. 376 s.

Boehn Karl von.(1926). Wallenstein. Wien. 185 s.

Borbély Zoltán. (2014). A Homonnai Druget György vezette Bethlen-ellenes mozgalom nemzetkóri hátteréhez. Bethlen Erdélye, Erdély Bethlene: A Bethlen Gábor tronra lépésének 400. évforduliján rendezett konferencia tanulmányai. Koloszvár. 295–309 old.

Borbély Zoltán. (2015). A Homonnai Drugethek Felsö-Magyarországon a 17. század elsö évtizedeiben. Eger. 255 l.

Сhevalier Pierre. (1663). Histoire de la guerre des Cosaques contre la Pologne. Avec un Discours de levr Origine, Pays, Moeurs, Gowernement et Religion. Et un autre des Tartares Précopites. Paris. 219 p.

Coste Pierre. (1748). Histoire de Louis de Bourbon, second du nom, Prince de Conde rt premier price du Sang. Contenant ce qui s’eft paffé in Europe depuis 1640, jufques en 1686 inclufivement. A La Haye. 628 p.

Courcelles Jean-Baptiste-Pierre Jullien de. (1821). Dictionare historique et biographique des généraux français, depuis be onzième siècle jusqu’en 1821. Paris. 496 p.

Dembolęcki Wojciech. (1830). Przewagi elearów polskich co ich niegdy lisowczykami zwano, które czynili w państwach Cesarskich przeciwko heretykom... Dzieło wydane... Puławy. 254 s.

Diwald Helmut. (1987). Wallenstein. Biographie. Berlin. 575 s.

Dzieduszycki Maurycy. (1844). Krótki rys dziejów i spraw Lisowczyków. T. 1–2. Lwów. 560 s.

Ekes Janusz, Kotarski Henryk, Aleksander Józef Lisowski (1972). Polski Słownik Biograficzny. Warszawa. T. 17. S. 471–473.

Gayecky George, Baran Alexander.(1969). The cossaks in the Thirty yars war. Roma. Vol. 1: 1619–1624. 140 p.

Gayecky George, Baran Alexander. (1983). The cossaks in the Thirty yars war. Roma. Vol. 2: 1625–1648. 240 p.

Godley Eveline. (1915). The Great Conde. A life of Louis II, De Bourbon, Prince of Condé. London. 638 p.

Hallwich Hermann. (1895). Turn-Valsassina, Matthias Graf von. Allgemeine Deutsche Biographie. Leipzig. Bd. 39. S. 70–92.

Histoire du Siége de Dunkerque par M. le Prince (Louis de Bourbon). Par Jean François Sarasin. (1649). Paris. 248 p.

Horski Konstanty.(1893). Historia piechoty polskiej. Kraków. 273 s.

Kaiser Michael. (1999). Politik und kriegführung. Maximilian von Bayern, Tilly und die katholische Liga im Dreisigjährigen krieg. Münster. 559 s.

Kavka Frantisek. (2003). Bilá hora a české dejiny. Praha. 325 s.

Kersten Adam. (1967). Hieronim Kleczkowski vel. Jarosz nazw. Takżу Wojciechem, rzadziej Stanisławem (zm. 1620). Polski Słownik Biograficzny. Wrocław, T. 12/4. S. 557–558.

Klopp Onno. (1861). Tilly in dreisigjährigen kriege. Stuttgart. Bd. 1–2.

Koblasa Pavel. (2002). Buquoyové. Stručne dĕjiny rodu. Česke Budĕjovice. 79 s.

Kotarski Henryk. (1964 – 1965). Kalinowski Idzi. Polski Słownik Biograficzny. Wrocław. T. 11. S. 454–455.

Krüssmann Walter. (2010). Ernst von Mansfeld (1580–1626), Grafensohn, Söldnerführer, kriegsunternehmer gegen Habsburg im Dreisigjährrigen krieg. Berlin. 742 s.

Kudelka Frank. (1902). Bitwa pod Humiennem. Przegląd Powszechny. T. 85. S. 187–199.

Leitsch Walter. (2009). Das Leben am Hof König Sigismunds III. von Polen. Wien: Verlag der Österreichischen Akademie der wissemschaffen. Bd. 1–4.

Magnuszewski Władysław. (1978). Z dziejów elearów polskich. Warszawa. 215 s.

Mann Golo. (2006). Wallenstein. Spiеgel.Verlag. 1293 s.

Martin Juan Giménez. (1999). Tercios de Flandes. Madrid. 284 p.

Mémoires et la vie messire Claude de Létouf, chevalier baron de Sirot, lieutenant général des camps et armées du roy… sous les régnes des rois Henri IV, Louis XIII etc. Louis XIV. (1693). Paris. Vol. 1–2.

Nagy László. (1969). Bethlen Gábor a független Magyarországért. Budapest. 484 p.

Nowak Tadeusz, Wimmer Jan. (1981). Historia oręża polskiego. 963–1795. Warszawa. 699 s.

Östergren Stefan. (2005). Sigismund: en biografi över den svensk-polske monarken. Ängelholm: Fredestad. 340 s.

Pamiętniki Albrychta Stanisława X. Radziwiłła kanclerza w. Litewskiego. (1839). Poznań. T. 1. 431 s.

Papp Sándor. (2011). Bethlen Gábor, a Magyar királyság és a Porta (1619–1621). Századok. – Budapest. Nr 135 (2011-4). 915–973. l.

Podhorodecki Leszek. (1985). Rapier i koncerz. Warszawa. 493 s.

Quatrefages René. (1983). Los tercios. Madrid. 522 p.

Quatrefages René. (1996). La revolucion militar moderna. El crisol español. Madrid. 438 p.

Rebitsch Robert. (2010). Wallenstein. Biografie eines Machtmenschen. Wien. 232 s.

Rill Bernd. (1984). Tilly. Feldherr für kaiser und Reich. Müncheen. 335 s.

Saller Rudolf. (2007). Reichsgraf Johann T’Serclaes von Tilly Chronik über Leben und Laufbahn. Altötting. 292 s.

Schuberth Inger, Reichel Maik. (2012). Die blut’ge Affair’ bei Lützen. Wallensteins Wende. Wettin. 304 s.

Skworoda Paweł. (2006). Hammerstein 1627. Warszawa. 256 s.

Szabó Károly. (1881). Bethlen Gábor fejedelem politikai levelezése. Történelmi Tár. 2. füz. 283–343. l.

Szelągowski A. (1899). Układy królewicza Władysława i dysydentów z Gustawem Adolfem w r. 1632. Kwartalnik Historyczny. Lwów. Т. 13. S. 685–700.

Szilágyi Sándor. (1893). Rákóczy György. Budapest. 452. l.

Szymona Starowolskiego Wojownicy sarmaccy. Przełożył, wstępem poprzedził i przypisami opatrzył Jerzy Starnawski.(1978). Warszawa. 294 s.

Teodorczyk Jerzy. (1972). Wojskowość polska w pierwszej połowie XVII w. Historia wojskowości polskiej. Wybrane zagadnienia. Warszawa. S. 177–193.

Teodorczyk Jerzy. (1988-1989). Walenty Rogawski. 2 pol. XVI w. – 1625.11.30. Polski Słownik Biograficzny. Wrocław. Т. 31. S. 324–325.

Theatrum Europaeum oder Warhafftige beschreibung alter und jeden denckurirdiger Geschichten 1617–1629. (1662). Frankfurt am Mayn. Т.1. 745 s.

Weir William. (1993). Fatal Victories. Connecticut. 272 p.

Weyhe-Eimke Arnold von. (1876). Karl Bonaventura Graf von Buquoy. Wien. 91 s.

Wimmer Jan. (1978). Historia piechoty polskiej. Do roku 1864. Warszawa. 615 s.

Wimmer Jan. (2013). Polska–Szwecja. Konflikty zbrojne w XVI–XVIII wieku. Warszawa: NapoleonV. 253 s.

Wisner Henryk. (1976). Lisowczycy. Warszawa. 356 s.

Wisner Henryk. (2013). Liszowczycy: Łupieżcy Europy. Warszawa. 200 s.

Wittich Karl. (1894). Tilly Johann T’Serclaes Graf von. Allgemeine Deutsche Biographie. Leipzig. Bd. 38. S. 314–350.

Wittich Karl. (1900). Wallenstein Albrecht Wenzel Eusebius von. Allgemeine Deutsche Biographie. Leipzig. Bd. 45. S. 582–641.

Wittmann Tibor. (1952). Bethlen Gábor mint hadszervezö. Budapest. 39. l

Wittmann Tibor. (1856). Bethlen Gábor és az 1628–1629 evi erdélyi-orosz szövetségterv heletkezése. Magyar-orosz történelmi kapcsolatoh. Budapest. 35–57. l

Wójcik Zbigniew. (1973). Czy Kozacy Zaporoscy byli na służbie Mazarina? Przedląd Historyczny. Zesz. 3. 1973. T. 64. S. 580–585.

Zmrcz B. (Zimorowic Józef Bartłomej). (1620). Żywot kozaków Lisowskich. Także i potyczki ich szczęśliwe. Kraków. 140 s.

##submission.downloads##

Опубліковано

2020-11-10

Номер

Розділ

ВСЕСВІТНЯ ІСТОРІЯ