ІСТОРИЧНІ АСПЕКТИ ОРГАНІЗАЦІЙНОГО ВИВЧЕННЯ І ВПРОВАДЖЕННЯ ДОСВІДУ У ЗБРОЙНИХ СИЛАХ УКРАЇНИ У «МИРНИЙ ПЕРІОД» (1991 – 2014)

Анотація

У статті досліджено історичні аспекти створення та функціонування Системи узагальнення і поширення досвіду Збройних Сил України у „мирний період” із моменту їх створення у грудні 1991 року по квітень 2014 року, коли розпочалася Антитерористична операція на сході нашої держави.
Потреба у дослідженні історії організаційного вивчення та впровадження у Збройних Сил України та особливостей його функціонування зумовлена, насамперед тим, що, починаючи з січня 2019 року, у Збройних Силах України здійснюється формування перспективної Системи вивчення і впровадження досвіду на основі попередньої Системи узагальнення та поширення досвіду.
Важливість і актуальність цього науково-практичного завдання визначається також тим, що на сьогодні в українській історіографії відсутні дослідження, присвячені вищезазначеному питанню.
Стаття включає аналіз функціонування Системи узагальнення та поширення досвіду упродовж двох із трьох основних етапів свого становлення і розвитку відповідно до геополітичних змін і реформування Збройних Сил – етап „стагнація” (грудень 1991–травень 2013) та етап „реформування” (травень 2013 – квітень 2014).
Розглянуто чотири основні компоненти Системи узагальнення та поширення досвіду: організаційна структура, формалізовані процедури, засоби та підготовка особового складу щодо узагальнення та поширення досвіду.
Дослідження організаційного вивчення та впровадження у Збройних Сил України здійснювалося за двома головними напрямами: вивчення досвіду підготовки військ, зокрема досвіду військових навчань національного та міжнародного рівня; вивчення досвіду застосування українських контингентів у міжнародних операціях із підтримання миру і безпеки.
На підставі цього аналізу зроблено висновок про низьку дієвість функціо-нування Системи узагальнення та поширення досвіду у вищезазначений „мирний період”. Одним із головних наслідків неефективності Системи було те, що у Збройних Силах України вельми повільно впроваджувалися новації за результатами вивчення як свого досвіду, так і досвіду інших держав. У резуль-таті чого не було проведено кардинальних реформ у Збройних Силах для їх адаптації до тодішнього стратегічного середовища, а українські війська (сили) не були готові до ведення сучасних швидкоплинних воєнних операцій (дій).