ТВОРЕННЯ МОДЕЛЕЙ АСИМЕТРИЧНОГО («ГІБРИДНОГО») ПРОТИБОРСТВА ОСНОВНИМИ УЧАСНИКАМИ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ (1939–1945 РР.)
DOI:
https://doi.org/10.33577/2313-5603.35.2021.206-225Ключові слова:
Друга світова війна, асиметричне протиборство, спецслужби, війська спеціального призначення, розвідка, диверсії.Анотація
У статті на основі аналізу документальних джерел та спеціальної літератури здійснено виявлення, систематизація та аналіз провідних організаційно-функціональних компонентів систем асиметричного протиборства, створених державами – основними учасниками Другої світової війни (СРСР, Німеччиною, Великою Британією, США) як історичних передумов виникнення воєнно-політичного явища «гібридної війни». Асиметричні дії перетворюються у достатньо самостійну та результативну (аж до стратегічного рівня) форму боротьби. На якісно новий рівень піднялося мистецтво не тільки розвідувальної роботи, але й спеціальних операцій із зміни політичної ситуації, зафронтової розвідувально-диверсійної діяльності. Спеціальні операції почали узгоджуватися зі стратегічними планами ведення бойових кампаній. Спецслужби набули істотного досвіду творення партизансько-підпільного руху як важливого чинника дестабілізації тилів та виснаження противника, створення та управління діяльністю іррегулярних збройних формувань. Набуло розвитку використання із підривною метою етноконфесійного фактора, національно-визвольних та антиколоніальних рухів. Було створено війська спеціального призначення з більшістю сучасних організаційно-тактичних рис та бойових можливостей.
Посилання
Авдеев Ю.И. (1985). Формирование стратегических установок в области
подрывной деятельности фашистской Германии против СССР и их содержание
// Труды Высшей Краснознаменной школы КГБ СССР. № 35. С. 113–117.
Александров Л.Г. (1972). Руководящие органы фашистской военной
разведки на советско-германском фронте // Труды Высшей Краснознаменной
школы КГБ СССР. № 4. С. 202–210.
Аленов А., Андреев В. (1965). Концерн шпионажа и диверсий. М.: Молодая
гвардия. 336 с.
Андрианов В.Н. (1971) Борьба советских партизан в годы Великой
Отечественной войны. М.: ВКШ КГБ при СМ. СССР. 167 с.
Барков Л. (1971). В дебрях абвера. Таллин: Ээсти Раамат. 238 с.
Брайко П.С., Старинов И.Г. (1983). Партизанская война. М.: В/ч 33965.
Ч. 1. 335 с.
Вєдєнєєв Д. (2014). Розвідувально-диверсійна та контррозвідувальна діяльність
органів державної безпеки за лінією фронту в 1941–1945 рр. (за документами
НКВС–НКДБ Української РСР) // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. № 2. С. 291–352.
Вєдєнєєв Д.В. (2015). Роль спеціальних служб в організації та оперативному
забезпеченні розвідувальної роботи партизанського руху на окупованій території України (1941–1944 рр.) // Воєнно-історичний вісник. Вип. 2. С. 96–103.
Вєдєнєєв Д.В. Система асиметричного протиборства спецслужб гітлерівської
Німеччини // Перспективи розвитку озброєння та військової техніки Сухопутних
військ. Зб. тез доповідей Міжнародної науково-технічної конференції (Львів,
-20 травня 2016 р.). Львів: НА СВУ, 2016. С. 333–334.
Галузевий державний архів (ГДА) СБ України.
ГДА МВС України.
Герэн А., Варэн Ж. (1985). Люди из ЦРУ. М.: Междунар. отношения. 288 с.
Диксон Ч.О., Гейльбрунн О. (1957). Коммунистические партизанские действия.
М.: Издательство иностранной литературы. 291 с.
Ионг Луи де (1958). Пятая колонна в Западной Европе. М.: Иностранная
литература. 384 с.
Калинкович Н.Н. (1985). Борьба с подрывной деятельностью противника,
осуществляемой под прикрытием панисламизма, пантюркизма в годы Великой
Отечественной войны 1941 – 1945 гг. против Туркменистана // Труды ВКШ КГБ
СССР. № 36. С. 99 – 105.
Колосов Л.П. (1985). Диверсионно-разведывательные формирования фашистской
Германии и некоторые вопросы войсковой борьбы с ними в годы Великой
Отечественной войны // Труды ВКШ КГБ СССР. № 35. С.88–95.
Коровин В.В. (1968). Деятельность оперативных групп органов государственной безопасности в тылу противника в годы Великой Отечественной войны.
М.: ВШ КГБ. 84 с.
Кукридж Э. (1959). Тайны английской секретной службы. М.: Военное
издательство МО СССР. 306 с.
Лиддел Гарт Б.Х. (1957). Стратегия непрямых действий. М.: Иностран.
литература. 536 с.
Маккензи У. (2004). Секретная история УСО: Управление специальных
операций в 1940 – 1945 гг. М.: АСТ. 957 с.
Маклахан Д. (1971). Тайны английской разведки. М.: Воениздат. 384 с.
Нейландс Р. (2005). В зоне боевых действий. История войск специального
назначения с 1945 года. М.: ФАИР-ПРЕСС. 378 с.
Операции военной разведки (1997). Минск: Литература. 640 с.
Паркер Дж. (2003). Британские коммандос. М.: Изографус; ЭКСМО. 224 с.
Попов А.Ю. (2003). НКВД и партизанское движение. М.: ОЛМА-ПРЕСС. 383 с.
Попов И.М., Лавренев С.Я., Богданов В.Н. (2005). Корея в огне войны. М.:
Кучково поле. 472 с.
Романько О. В. (2006). Советский легион Гитлера. Граждане СССР в рядах
вермахта и СС. М.: Издатель Быстров. 640 с.
Сергеев Ф. (1991). Тайные операции нацистской разведки. 1933–1945.
М.: Политиздат. 312 с.
Слюсаренко А.В. (2019). Світовий досвід розбудови та застосування
сухопутного компоненту Сил спеціальних операцій (друга половина ХХ –
початок ХХІ ст.). Львів: НА СВУ, 2019. С. 46–75.
Слюсаренко А.В., Вєдєнєєв Д.В. (2017). Спеціальний орган з координації
розвідувально-диверсійної діяльності на окупованій гітлерівськими агресорами
території України: історичний досвід // Військово-науковий вісник. № 27. С. 3–18.
Стратегія національної безпеки України. Затверджена Указом Президента
України від 14 вересня 2020 р. № 392. URL: https://www.rnbo.gov.ua/ua/Ukazy/
html
Тихонов Ю.Н. (2003). Афганская война Третьего рейха. М.: Олма-Пресс. 383 с.
Цветков А.И., Петренко П.Е. (1985). Борьба советской контрразведки с
диверсионно-разведывательными и бандитскими формированиями в годы
Великой Отечественной войны // Труды Высшей Краснознаменной школы КГБ
СССР. № 34. С. 67–76.
##submission.downloads##
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія
1. Відповідальність за точність поданих фактів, цитат, цифр і прізвищ несуть автори матеріалів.
2. Редакція матеріали не повертає.
3. Автори залишають за собою право на авторство своєї роботи та передають журналу право першої публікації цієї роботи на умовах ліцензії Creative Commons Attribution Non-Commercial License, котра дозволяє іншим особам вільно розповсюджувати опубліковану роботу з обов'язковим посиланням на авторів оригінальної роботи та першу публікацію роботи в цьому журналі.
4. Автори мають право укладати самостійні додаткові угоди щодо неексклюзивного розповсюдження роботи у тому вигляді, у якому вона була опублікована цим журналом (наприклад, розміщувати роботу в електронному сховищі установи або публікувати у складі монографії), за умови збереження посилання на першу публікацію роботи в цьому журналі.
