РОЗВИТОК ДИВЕРСІЙНОЇ БОРОТЬБИ У ХХ СТОРІЧЧІ ТА ЇЇ ЗАСТОСУВАННЯ В СУЧАСНИХ УМОВАХ
DOI:
https://doi.org/10.33577/2313-5603.36.2021.273-284Анотація
Аналізуються воєнно-історичні аспекти виникнення і розвитку теорії та практики ведення диверсійної боротьби в ході світових війн різних історичних етапів. Акцентується увага на диверсійній діяльності, розгорнутій Російською Федерацією під час підготовки та у ході здійснення агресії проти України. Зазначається небезпека диверсійної діяльності противника: навіть поодинокий диверсійний акт може завдати серйозної шкоди економіці держави, порушити ритмічність роботи окремої галузі народного господарства або сповільнити темпи розбудови економіки країни в цілому, завдати моральної шкоди населенню країни. Воєнна наука має постійно вивчати та оперативно реагувати на зміни особливостей ведення бойових дій в сучасній та у майбутній війні, всебічно аналізувати зміни, які відбуваються в умовах ведення збройної боротьби та враховувати чинники, які на них впливають, а також перспективні тенденцій розвитку воєнної науки. Виходячи з оцінювання тенденцій розвитку способів ведення війни можна стверджувати, що диверсійні дії будуть і надалі відігравати значну роль у способах ведення збройної боротьби усіма протидіючими сторонами. Зазначається, що протидія їм вимагає завчасного опрацювання питань організації і ведення диверсійної боротьби, обліку та вивчення усіх даних, які стосуються дій противника, відповідного планування, грамотного визначення задач і раціонального розподілу їх між силами і засобами, які залучаються. Не менш важливим є питання наявності в секторі оборони і безпеки держави необхідних військових формувань, укомплектованих навченим особовим складом і необхідними зразками озброєння, військової і спеціальної техніки, які б забезпечили якісне виконання визначених для них спеціальних та специфічних завдань.
Посилання
Астафьев О. (1942) В помощь партизану. Москва, Воениздат, НКО СССР, 72 с.
Бантишев А. (2000) Кримінальна відповідальність за злочини проти основ національної безпеки України. Київ, Національна академія Служби безпеки України, 136 с.
Белов А., Шилкин А. (1986) Диверсия без динамита. Москва, Политиздат, 183 с.
Гальчевський-Войноровський Я. (1942) Проти червоних окупантів. Краків, Ч.1, 162 с.,Ч.2, 143 с.
Дробов М. (1931) Малая война. Партизанство и диверсии. Москва, Госвоениздат, 144 с.
Зайончковский А. (1938) Первая мировая война. Т.1,2, Москва, Госвоениздат, 614 с.
Зевелев А., Казицкий И., Курлат Ф. (1991) Ненависть, спресованная в тол. Москва, Мысль, 176 с.
Кашин В. (2015) Урал под прицелом. Операция «Ульм». Нижний Тагил, Диал. 296 с.
Крапивин С. (1996) Квартира дважды кавалера: истории и буйные фантазии. Минск, Эридан, 319 с.
Леверкюн П. (2011) Германская военная розведка. Шпионаж, диверсии, контррозведка. 1935-1944, Москва, Центрполиграф, 223 с.
Литвак О. (2004) Держава і злочинність. Київ, Атіка, 302 с.
Орехов А. (1938) Малая война. Организация и тактика боевых действий малых подразделений. Москва, Госвоениздат, 348 с.
Counterguerrilla Operations (U.S. Army Field Manual, FM 90-8) (1986)
Скорцени О. ( 2001) Диверсия - мое ремесло. Смоленск, Русич, 496 с.
Бантишев В., Журавльов В., Калюжний Р., Колосков В., Мельник А., Муженко П., Романюк Б., Усенко О. (2003) Тероризм: сучасний стан та міжна¬родний досвід боротьби. Київ, Національна академія внутрішніх справ України, 452 с.
##submission.downloads##
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія
1. Відповідальність за точність поданих фактів, цитат, цифр і прізвищ несуть автори матеріалів.
2. Редакція матеріали не повертає.
3. Автори залишають за собою право на авторство своєї роботи та передають журналу право першої публікації цієї роботи на умовах ліцензії Creative Commons Attribution Non-Commercial License, котра дозволяє іншим особам вільно розповсюджувати опубліковану роботу з обов'язковим посиланням на авторів оригінальної роботи та першу публікацію роботи в цьому журналі.
4. Автори мають право укладати самостійні додаткові угоди щодо неексклюзивного розповсюдження роботи у тому вигляді, у якому вона була опублікована цим журналом (наприклад, розміщувати роботу в електронному сховищі установи або публікувати у складі монографії), за умови збереження посилання на першу публікацію роботи в цьому журналі.