ЕВОЛЮЦІЯ АРМІЙСЬКОЇ АВІАЦІЇ США ПІСЛЯ ЗАВЕРШЕННЯ ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ
DOI:
https://doi.org/10.33577/2313-5603.39.2023.126-136Ключові слова:
армійська авіація, армія США, сухопутні війська, гелікоптер, безпілотний літальний апарат, авіаційна бригадаАнотація
У статті проаналізовано особливості адаптації армійської авіації США до нових умов, яким характеризується світова воєнно-політична ситуація після завершення холодної війни. Підкреслено, що адаптація ця мала два основних аспекти – організаційний і технічний. Перший полягав у переході на модульну структуру (що пов’язувалось із загальною реорганізацією армії) як більш гнучку і пристосовану до бойових дій в сучасних умовах. Її основою стали два типи авіаційних бригад – бойова та експедиційна. Технічна адаптація полягала в скороченні номенклатури основної авіаційної техніки за рахунок списання застарілих взірців, повній заміні розвідувальних гелікоптерів безпілотними літальними апаратами, а також модернізації наявних машин. В підсумку на озброєнні залишились чотири основні типи гелікоптерів (ударні АН-64, багатоцільові UH-60 і UH-72, транспортні СН-47), а також два типи безпілотних літальних апаратів (MQ-1 і RQ-7). Гелікоптер UH-72 і обидва типи БпЛА є новими, взятими на озброєння у 2000-х роках. Інші три типи гелікоптерів, хоч і з’явились ще в часи холодної війни, але постійно модернізуються. Завдяки цьому вони адаптовані до дій у нових умовах.
Посилання
Мельник В.В. (2021). Історія невдач: спроби створення нового розвіду-вального вертольота для армійської авіації США. Друга Всеукраїнська науково-практична конференція «Зброярня: історія розвитку озброєння та військової техніки» 8 жовтня 2021 р.: Збірник тез доповідей. Львів: НАСВ, c. 174–176.
Совенко А. (2007). Воздушный воин из племени команчей. Авиация и время, № 6, с. 34–37.
Abraszek P. (2014). Co dalej ze śmigłowcami rozpoznawczymi w US Army Aviaton? Nowa Technika Wojskowa, № 3, р. 80–82.
Bolkcom C. (2002). Army Aviation: The RAH-66 Comanche Helicopter Issue. CRS Report for Congress, p. 1–6.
Gajzer M. (2019). Boeing AH-64 Apache. Rodzina Longbow. Nowa Technika Wojskowa, № 4, р. 60–69.
Jamison T.R. (2010). Army Aviation Force Structure in Support of Counter Insurgency Operations. Carlisle: U.S. Army War College, 27 p.
Kaminski T. (2017). Air Power Review: United States Army Air Power 2017. Combat Aircraft Monthly, № 10, p. 60–78.
Law D. (2012). United States Army Aviation Organizational Changes. Ft. Leavenworth: Command and General Staff College, 66 p.
Lawrence D.L. (2000). Army Aviation as an Element of Airpower. Carlisle: U.S. Army War College, 31 p.
Loprelato A. (2022). La transformazione della US Army Aviation. Panorama Difesa, № 7, p. 60-69.
Martin R.A. (2012). Army Aviation and Unified Land Operations. Ft. Leavenworth: Command and General Staff College, 57 p.
Ryan W.A. (2005). Army Aviation: A Critical Member of the 21st Century Joint Team. Norfolk: Joint Forces Staff College, 68 p.
Stinger R. (2009). Army Aviation – Back to Its Roots. Carlisle: U.S. Army War College, 44 p.
Szopa M. (2017). Nowe możliwości współdziałania Apache’a z bezzałogowcami. Wojsko i Technika, № 12, р. 78–81.
Tate F.W. (2001). Army Aviation as a Branch, Eighteen Years After the Decision. Ft. Leavenworth: Command and General Staff College, 70 p.
Willis D. (2022). Too much, too late. Combat Aircraft Monthly, № 10, р. 86–88.
Winograd E.Q. (2001). What About Army Aviation? Air Force Magazine, № 7, p. 64–68.
Wróbel T. (2006). Armia modułowa. Nowa Technika Wojskowa, № 1, p. 25–28
##submission.downloads##
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія
1. Відповідальність за точність поданих фактів, цитат, цифр і прізвищ несуть автори матеріалів.
2. Редакція матеріали не повертає.
3. Автори залишають за собою право на авторство своєї роботи та передають журналу право першої публікації цієї роботи на умовах ліцензії Creative Commons Attribution Non-Commercial License, котра дозволяє іншим особам вільно розповсюджувати опубліковану роботу з обов'язковим посиланням на авторів оригінальної роботи та першу публікацію роботи в цьому журналі.
4. Автори мають право укладати самостійні додаткові угоди щодо неексклюзивного розповсюдження роботи у тому вигляді, у якому вона була опублікована цим журналом (наприклад, розміщувати роботу в електронному сховищі установи або публікувати у складі монографії), за умови збереження посилання на першу публікацію роботи в цьому журналі.
