ДУШПАСТИРСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ РЕЛІГІЙНИХ ІНСТИТУЦІЙ УКРАЇНИ ПІД ЧАС ПРОВЕДЕННЯ АТО

Анотація

Сьогодні Україна переживає важкі періоди своєї історії, перебуваючи у процесі становлення незалежної та європейської держави. Починаючи з моменту початку воєнної агресії російської федерації проти України у 2014 році, військове капеланство стало експресією громадської єдності. У статті розглянуто діяльність та функціонування капеланства з початком російської агресії у 2014 році в ході Антитерористичної операції Об’єднаних сил (АТО/ООС). Зазначено, що саме збройна агресія на сході України у 2014 році виступила ключовим фактором у розвитку військового капеланства. Наголошено, що важливим елементом у розвитку військового капеланства є накопичений досвід служіння військових настоятелів під час АТО/ООС. Це відзначається своєю важливістю, особливо після початку повномасштабної війни з боку росії. Визначено, що початком нового етапу відродження капеланського руху у Збройних Силах України (ЗС України) припав на 2014 рік, коли російська федерація розпочала війну проти України. Саме тоді разом із військовими в зоні бойових дій знаходилися військові священики, які стали свідками та учасниками бойових дій на сході України. Тоді ж на волонтерських засадах військові настоятелі виїжджали у зону бойових дій для того, аби забезпечити душпастирську складову формації українського воїна. З 2014 року українське суспільство усвідомило необхідність душпастирської складової у процесі оборони та формування стійкості українського війська. Уряд відреагував, з’явилися офіційні нормативні документи, які регулювали процес душпастирської опіки військовослужбовців. Однак, як правило це виглядало так, що велика кількість волонтерів різних конфесій рушила в зону спершу АТО, а потім ООС. Знадобилось багато років, аби капеланство у ЗС України набуло офіційного статусу. Сьогодні ж душпастирі є офіційно військовослужбовцями та мають соціальний захист з боку держави.