Військово-науковий вісник

ВОЛИНЬ ТА ВОЛИНЯНИ У МІЛІТАРНІЙ ПОЛІТИЦІ ДРУГОЇ РЕЧІ ПОСПОЛИТОЇ В 30-х РОКАХ ХХ СТОЛІТТЯ

Олександр Йосипович Дем'янюк — 2024-01-04

Розглянуто різноманітні аспекти залучення волинян як громадян Другої Речі Посполитої до строкової служби у Війську Польському, мобілізаційних заходах держави напередодні Другої світової війни. З’ясовано ставлення польського політичного та військового керівництва до місця проходження служби та роду військ для українців, у тому числі й волинян. Визначено головні причини змін у ставленні до волинян-українців у польському війську наприкінці 30-х років ХХ століття.

Проаналізовано заходи керівництва Другої Речі Посполитої та командування Війська Польського щодо проведення фортифікаційних робіт на території Волинського воєводства під загрозою військової агресії радянських республік, подано відомості про створення фортифікаційних ліній оборони у воєводстві, визначено місце польських військових підрозділів в охороні східного кордону держави.

Наведено цитати зі спогадів учасників тих подій, які дозволяють ознайомитися з їхнім особистісним сприйняттям окремих складових місця Волині та волинян у мілітарних планах Другої Речі Посполитої в 30-х роках ХХ століття.

ТРАНСПОРТНІ ПРОБЛЕМИ НА ПРИФРОНТОВИХ ТЕРИТОРІЯХ ВОЛИНІ У РОКИ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

Василь Іванович Денисюк — 2024-01-04

У статті проаналізовано функціонування транспорту на прифронтових територіях Волинської губернії у роки Першої світової війни. З'ясовано межі поняття «прифронтові території». Встановлено стан справ на залізниці та в транспортній системі загалом у регіоні напередодні війни. Охарактеризовано ключові зміни у функціонуванні транспорту після початку війни. Визначено та проаналізовано головні фактори розвитку процесів у транспортній галузі.

Встановлено стрижневі проблеми функціонування залізниці в умовах війни. Проаналізовано ключові елементи зростання навантаження на транспортну систему Волинської губернії. Охарактеризовано головні наслідки системних проблем, що виникли та ускладнювалися у роки війни на залізниці. З'ясовано ключове значення транспортних вузлів.

ВІЙСЬКО ЯК ЗАПОРУКА ДЕРЖАВНОСТІ: ОСОБЛИВОСТІ МІЛІТАРНОЇ КОНЦЕПЦІЇ ОУН (б) НАПЕРЕДОДНІ НАЦИСТСЬКО-РАДЯНСЬКОГО ЗІТКНЕННЯ

Ігор Іванович Дрогобицький — 2024-01-04

Процес національного державотворення з кінцевою метою у вигляді утвердження Української самостійної соборної держави слід вважати однією із визначальних віх діяльності Організації українських націоналістів (бандерівців). Формування повноцінного державного організму, у свою чергу, вимагало паралельної розбудови національного війська. Нагальність утворення збройних сил підкреслювалася обставинами початку Другої світової війни. Дійсність спонукала керівництво згаданої структури до пошуку можливостей та шляхів реалізації означених складових національної мети.

У матеріалах статті аналізується військовий вимір справи національного державотворення у трактуванні керівництва радикального крила українських націоналістів на тодішньому етапі. Проаналізовано концептуально-теоретичні засади процесу розбудови національних збройних сил у баченні представників проводу Організації українських націоналістів (бандерівців). Визначено територіально-адміністративні особливості вітчизняного військового будівництва.

Окреслено намагання діячів тодішнього революційного крила націоналістичного руху розгорнути справу формування збройних сил у практичному вимірі, зокрема у вигляді повстанського руху та регулярних частин «Української Національної Революційної Армії».

Представлено в узагальненій формі специфіку згаданого процесу. Загально окреслено складові концепції розбудови національних збройних сил, а також окремі етапи їхнього постання з урахуванням суспільно-політичних тенденцій розвитку окремих регіонів України.

Означений комплекс подій представлено на тлі відображення відношення окупаційних режимів до національних державницьких устремлінь. Стверджується факт того, що процес розбудови національних регулярних збройних сил та його проміжні етапи у формах Української Повстанської Армії (Волинь, 1942−1943 рр.) та Української Народної Самооборони (Галичина, 1943 р.) слід розглядати у перспективі розбудови регулярних збройних сил. Підкреслюється кінцева мета їхнього функціонування у вигляді здобуття та утвердження Української самостійної соборної держави.

ПОЛКОВНИК АРМІЇ УНР ОЛЕКСАНДР ВОЛОСЕВИЧ: ВІЙСЬКОВА ТА ГРОМАДСЬКО-ПОЛІТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ

Ярослав Вікторович Марченко — 2024-01-04

У статті проаналізовано військову та громадсько-політичну діяльність полковника Армії УНР Олександра Волосевича від часу його участі в революційних подіях 1917-1921 рр. до арешту органами НКВС 1939 р. Прослідковано шлях військовика у Першій світовій війні та Українській національно-демократичній революції. Реконструйовано суспільну працю полковника після інтернування в Польщі, зокрема в кременецький період життя. Виокремлено його діяльність як очільника філії Українського центрального комітету (УЦК) у Кременці, активіста «Українського воєнно-історичного товариства», «Українського товариства доброчинності», простежено контакти з представниками розвідки УНР. Через вперше виявлені, опрацьовані й верифіковані авторами архівно-кримінальні справи висвітлено обставини арешту та засудження О. Волосевича. Окремою сюжетною лінією представлено родинне життя Олександра Івановича, долю його дружини та сина.

УКРАЇНСЬКИЙ ПАРТИЗАНСЬКИЙ РУХ ПІД ЧАС УКРАЇНСЬКО-ПОЛЬСЬКОГО ПРОТИСТОЯННЯ ЗА ГАЛИЧИНУ 1918 – 1920-х РОКІВ

Олег Леонідович Стецишин — 2024-01-04

Українсько-польський збройний конфлікт, що розпочався 1 листопада 1918 р. після проголошення Західноукраїнської держави, не тільки започаткував нову історію боротьби за українську державність, а й став каталізатором формування збройних сил молодої республіки. Галицьке військо стало на захист своєї держави. Одночасно з цим проти польських збройних формувань почали діяти українські партизанські і напівпартизанські відділи – як на лінії зіткнення, так і в запіллі в поляків. Ця стаття аналізує збройні виступи українського населення ЗУНР у 1918-1920 роках, вивчаються передумови виникнення українського партизанського руху, ставлення командування Галицької армії до діяльності таких загонів, що, як правило, діяли автономно і здебільшого не узгоджували свої дії з НКГА. Проводиться періодизація діяльності партизанських відділів, досліджуються причини, через які цей рух не став масовим.

СОЦІАЛЬНИЙ ПОРТРЕТ СТАРШИН-АРТИЛЕРИСТІВ УКРАЇНСЬКИХ АРМІЙ ПЕРІОДУ УКРАЇНСЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ 1917–1921 рр.

Ярослав Васильович Стеців — 2024-01-04

У статті висвітлено соціальний портрет старшин-артилеристів українських армій періоду Української революції 1917–1921 рр. Подано короткі біографічні відомості старшин-гармашів тогочасної доби. Комплексно проаналізовано та подано відомості щодо соціального походження, рівня освіти та подальшого життєвого шляху старшин української артилерії в революційний період 1917–1921 рр.

Простежено особливості підготовки українських старшин-гармашів в системі військової освіти Російської імперії, Австро-Угорської монархії, Української Народної Республіки/Української Держави (УНР/УД), а також Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР) на початку XX ст. Досліджено та висвітлено подальший життєвий шлях українських старшин-артилеристів після революційних подій 1917–1921 рр. Відображено масштаби репресій, які застосовувала до них радянська окупаційна влада. Прослідковано період інтернування офіцерів української артилерії на території інших держав.

Автором актуалізовано важливість вивчення історичного досвіду українського старшинського корпусу та його вплив на виховання сучасних офіцерів Ракетних військ і артилерії Збройних Сил України. Отримані результати дослідження сприятимуть відновленню зруйнованих комуністичним режимом українських військових традицій та історичної тяглості між українськими офіцерами різних епох.

УKРПОЛБАТ – ВАЖЛИВИЙ ЕТАП В ІСТОРІЇ РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКО-ПОЛЬСЬКИХ ВІЙСЬКОВИХ ВІДНОСИН

Олексій Олександрович Фуртес — 2024-01-04

У статті розглянуто історичний шлях спільної українсько-польської військової частини – Українсько-Польського батальйону миротворчих сил (далі – УкрПолбат) в контексті історії розвитку українсько-польських військових відносин. Показано ґенезу, становлення та розвиток батальйону в його основних доленосних подіях, особливо під час його застосування в період з 2000 – 2010 рр. у Косові. Проаналізовано та надано оцінку змісту головних заходів, що відбувалися за період функціонування УкрПолбату, зокрема, участь у спільних навчаннях та у миротворчій місії в Косові. Доведено, що період функціонування УкрПолбату став часом формування довіри, дружби і стратегічного партнерства між Україною і Польщею, готовністю разом долати виклики і загрози, що повстають перед країнами. Набутий УкрПолбатом досвід став вкрай важливим при формуванні наступної спільної військової частини – литовсько-польсько-української бригади, яка і стане предметом наших подальших досліджень.

СИСТЕМА ЄВРОАТЛАНТИЧНОЇ БЕЗПЕКИ: ПРОБЛЕМИ СПРОМОЖНОСТІ В УМОВАХ ВІЙНИ В УКРАЇНІ

Анатолій Олександрович Каляєв — 2024-01-04

У статті процеси формування та функціонування систем колективної безпеки розглядаються в контексті динаміки суспільно-політичних трансформацій другої половини ХХ – початку ХХІ століть в Європі та світі. Автори узагальнюють ті аспекти проблематики, інтерпретації яких стосуються, зокрема, різниці у військовому потенціалі окремих держав–членів ЄС, асиметрії в розумінні геополітичних пріоритетів, неоднозначності перспектив як співпраці, так і протистояння у сфері безпеки між НАТО та Російскою Федерацією. Опір повномасштабному вторгненню військ Російської Федерації в Україну розглядається як виклик європейській системі безпеки. Наголошується, що випробування, яким була піддана здатність чинної системи безпеки надавати гарантії державам-учасницям, зумовили необхідність її суттєвих змін. Інституційні процеси ХХІ століття уможливили зміни, але не надали достатньо ефективних інструментів впливу на агресора у разі систематичних порушень міжнародного права. Доведено необхідність вироблення єдиних підходів до ідентифікації процесів і явищ воєнно-політичної дійсності, до критеріїв визначення станів на межі війни і миру, а також ролі в них країн, що воюють.

ОПЕРАЦІЯ «ФРІДЕРІКУС-1» ЯК ПЕРЕДУМОВА ПРОВЕДЕННЯ НАСТУПАЛЬНОЇ ОПЕРАЦІЇ «БЛАУ». ПІДГОТОВКА ДО ЛІКВІДАЦІЇ БАРВІНКІВСЬКОГО ПЛАЦДАРМУ

Михайло Олексійович Кузнєцов — 2024-01-04

Друга світова війна, як і багато інших війн в історії людства, супроводжувалась людськими жертвами, втратою озброєння та військової техніки, зруйнованими об’єктами цивільної та військової інфраструктури. Велике значення для зменшення цих втрат та руйнувань як в роки Другої світової війни, так і в сучасній російсько-українській, має якісне планування та проведення військових операцій. Одними з багатьох таких операцій, проведених у ході Другої світової війни, є операції на Харківському напрямку у травні 1942 року: Харківська наступальна операція радянських військ та операція «Фрідерікус-1» військ гітлерівської коаліції. Операція «Фрідерікус-1» була операцією з ліквідації Барвінківського плацдарму, зайнятого РСЧА, та передувала літньому наступу вермахту на Кавказ та Сталінград у 1942 році та яка в кінцевому результаті мала призвести до знищення РСЧА та Радянського союзу в цілому, реалізації ідеї Гітлера щодо життєвого простору на сході та захоплення нових територій і земель для їх колонізації.

У статті висвітлено загальний план операції, процес планування, проблемні питання, які виникали під час підготовки до її проведення, такі як матеріально-технічне забезпечення військ гітлерівської коаліції, ліквідація опору партизан та представників національно-визвольного руху на окупованій території України, їх вирішення та подолання. З’ясовано склад німецьких, румунських та угорських військ, які безпосередньо готувались до участі в операції або відігравали допоміжну роль, їх місце у проведенні наступу. У праці використано архівні та публіцистичні матеріали, мемуари, документи вермахту, присвячені даній проблематиці. Наголошено на питаннях якісного планування операції та чинниках, які цьому перешкоджали. Розглянуто дискусійні погляди щодо проведення операції на етапі її підготовки серед представників вищого військово-політичного керівництва Німеччини.

«ПІДКУПИВ ТИХ, КОГО НЕ ЗМІГ ПОДОЛАТИ В БОЮ»: ВІЙНА З АВАРАМИ КОРОЛЯ АВСТРАЗІЇ СИГІБЕРТА І

Володимир Юрійович Лагодич — 2024-01-04

Конгломерат монголоїдних кочовиків аварів, мігрувавши на терени Центрально-Східної Європи протягом 60–х років VI ст. зі степів Передньої Азії, був швидко включений у систему дипломатичних зв’язків регіону. Одним із головних каталізаторів цього процесу була дипломатія Візантійської імперії. У подальші роки, у зв’язку з економічним та мілітарним ослабленням Ромеї на Балканах, утворена кочовиками протодержава, відома в історіографії як Аварський каганат, розгорнула активну зовнішню політику супроти Імперії. При цьому аварський каган Баян І розглядав у якості потенційного вектора експансії землі на захід від Віденського лісу – терени розділеного Королівства франків, і передусім королівство Австразію.

На відміну від зносин із Ромеєю, які характеризувались нестабільністю: укладенням короткочасних мирних договорів та участі дипломатичних посольств з обох сторін, відносини Баяна з австразійським королем Сигібертом І (561–575) почались із набігів кочовиків на землі франків. Участь послів з боку аварів та франків була при цьому мінімальною. Відрізнялись своїм характером і бойові дії – на відміну від наступників Юстиніана Великого (527–565), а також через специфіку еволюції влади у германських королівствах на руїнах Західного Риму, Сигіберт не цурався брати безпосередню участь у відбитті атак «гунів». Це зрештою завершилось взяттям монарха франків у полон та укладенням довготривалого мирного договору з аварами, що не порушувався у подальші два століття.

У статті на основі повідомлень франкських, візантійських та лангобардських істориків другої половини VI cт. – ІХ ст. розглянуто особливості внутрішньополітичного розвитку Королівства Франків та Аварського каганату протягом першої половини VI ст. Здійснена спроба відтворити хронологію війни з аварами короля Австразії Сигіберта І та обставини, що сприяли розгортанню конфлікту. Проаналізовано фактори, які сприяли експансії аварів щодо франкського королівства Австразії, а також виходу Держави Сигіберта та кочової політії зі стану збройного протистояння.

ВІЙСЬКОВА ІСТОРІЯ МІЖВОЄННОЇ ЛИТВИ (1918–1940) У СВІТЛІ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ ВЧЕНИХ КЛАЙПЕДСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ

Артем Миколайович Петрик — 2024-01-04

У статті висвітлюється стан і перспективи подальшої наукової розробки військово-історичної проблематики, дотичної до періоду існування міжвоєнної Литовської держави, вченими Інституту історії та археології Балтійського регіону Клайпедського університету (КУ). Дана публікація не минає загально-литовського контексту, включаючи ретроспективу попередніх військово-історичних студій у Литві від зародження до сьогодення. Визначаються основні етапи становлення військової складової історичних досліджень у КУ. Аналізується доробок науково-дослідницької групи «Війна і суспільство ХХ століття» через призму реалізації проєктної діяльності та поза нею. Загалом підкреслюється, що перелік складових композиту військово-історичних студій міжвоєнного періоду вельми широкий: історія окремих родів і видів військ, парамілітарні формування, організація, структура та озброєння регулярної армії, доктринальна складова, теорія військово-історичних досліджень і т.д. Вченими КУ керує прагнення атомізувати цільову тему, продемонструвати найдрібніші моменти кожного з фрагментів загальної мозаїки. Так, зокрема, серед піднятих питань внутрішній уклад життя військового підрозділу міжвоєнної доби (побутові стосунки військовослужбовців, повсякденна діяльність, свята і будні, традиції литовського вояцького побратимства, середовище існування, гігієна). Систематизація та актуалізація досвіду тієї епохи створює необхідні умови для його задіяння у формуванні сучасних збройних сил Литви, оновлення системи національної безпеки. У той же час залучення компаративістського підходу дає можливість фіксувати субрегіональний та регіональний контексти і створює додаткові вектори майбутніх досліджень.

МІЖ ВЛАДОЮ І СУСПІЛЬСТВОМ: СОЛДАТИ-ВТІКАЧІ РОСІЙСЬКОГО ВІЙСЬКА У СЕРЕДИНІ ХІХ СТ.

Анатолій Юрійович Скрипник — 2024-01-04

У статті на основі архівних джерел та законодавчих актів досліджено та проаналізовано причини дезертирства солдат із частин регулярної армії Російської імперії. Наводяться наукові трактування й оцінки цього явища в працях сучасних українських істориків. У хронологічному порядку представлена еволюція військового та цивільного законодавства, яке створювалося з метою тотального придушення прагнення солдатів покинути військову службу, та співчуття місцевого населення до їх долі у вигляді приховування і допомоги втікачам, що на той час кваліфікувалися державою як кримінальні вчинки.

Показана взаємодія військового командування середньої ланки та повітових виконавчих, поліційних і судових установ губерній щодо розшуку, виявлення та покарання втікачів і подальшого направлення їх до штрафних рот та робітничих батальйонів.

Одним із основних завдань проведеного дослідження стала об'єктивна оцінка такого явища, як дезертирство. Доведено репресивний характер дій чиновників цивільних силових установ та офіцерського складу регулярних частин.

Разом з тим, показано протиріччя і конфлікти між представниками різних верств тогочасного соціуму у Правобережній Україні, в центрі якого опинилися втікачі з армії, а саме – мотивації до доносів, полювання на людей за грошову винагороду, зведення рахунків сільського начальства з односельцями тощо. Науково аргументовано, що дезертирство було одним з численних вад у недосконалому кріпосницькому механізмі військової машини російської держави.

ОСОБЛИВОСТІ СЛУЖБОВО-БОЙОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДРОЗДІЛІВ ДЕРЖАВНОЇ ПРИКОРДОННОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ З ОХОРОНИ ЛІНІЇ ЗІТКНЕННЯ НА ДОНБАСІ (2014-2018 рр.)

Олег Валерійович Ананьїн — 2024-01-04

Досліджено службово-бойову діяльність підрозділів Державної прикордонної служби України щодо забезпечення охорони смуги безпеки вздовж лінії зіткнення під час Антитерористичної операції на Сході України. Визначено, що побудова ефективної системи охорони лінії зіткнення значно ускладнювалася без наявності спеціально сформованих для цього підрозділів, оснащених відповідною технікою та засобами. Найбільше підходили для цього прикордонні підрозділи завдяки специфіки своєї професійної діяльності в якості правоохоронного органу. Наведено основні чинники оперативної обстановки, які впливали на організацію службово-бойової діяльності прикордонних підрозділів під час охорони лінії зіткнення. Особливості службово-бойової діяльності полягали у тому, що прикордонникам доводилося виконувати як призначену їм правоохоронну функцію, так і військові завдання. При цьому в основу службово-бойової діяльності прикордонників покладалося комплексне застосування різнорідних сил та засобів у взаємодії із підрозділами ЗСУ, МВС та СБУ.

Результати дослідження можуть бути використані у процесі створення сучасної наукової бази, необхідної для формування у майбутньому ефективної моделі охорони (захисту) державного кордону у частині удосконалення міжвідомчої взаємодії сил оборони України в умовах бойових дій.

НОВІ ТЕХНОЛОГІЇ ВИСВІТЛЕННЯ СУЧАСНОЇ РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОЇ ВІЙНИ У МУЗЕЙНИХ ЕКСПОЗИЦІЯХ

Юрій Васильович Бураков — 2024-01-04

Аналізуються нові технології у побудові експозицій та виставок, які присвячені подіям сучасної російсько-української війни (2014 – 2023 рр.). Підкреслюється, що специфіку формування фондів і пошукову діяльність музеїв щодо експонатів російсько-української війни нині визначають сучасні інтернет-технології та віртуальні засоби. Наголошується на значенні новітніх форм обговорення експозиційної діяльності, таких як проведення музейних «воркшопів». Важливим напрямом представлення сучасних експозицій стали зарубіжні презентації виставок українських музеїв. Робиться висновок, що пошукова діяльність щодо комплектації та висвітлення музейними засобами історії російсько-української війни розпочалася у 2014 р. після початку війни рашистів проти нашої держави і особливо зросла у 2022 – 2023 роках після розгортання повномасштабної агресії.

РОЗВИТОК ОРГАНІЗАЦІЙНОГО ВИВЧЕННЯ І ВПРОВАДЖЕННЯ ДОСВІДУ У ЗБРОЙНИХ СИЛАХ УКРАЇНИ ТА ЙОГО ЕФЕКТИВНІСТЬ ПІД ЧАС РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОЇ ВІЙНИ НА ДОНБАСІ (2014–2021)

Том Дайсон — 2024-01-04

У статті розглянуто історичні аспекти розвитку формальних процесів організаційного вивчення та впровадження досвіду (ВВД) у Збройних Силах України (ЗСУ) й ефективність цих процесів під час російсько-української війни на Донбасі (2014–2021).

Досліджено основні етапи становлення та прогресу колективного ВВД у ЗСУ, що характеризується двома послідовними системами аналізу та засвоєння уроків (АЗУ): Системою узагальнення та поширення досвіду (2014–2018) і Системою вивчення та впровадження досвіду (2019–2021). За результатами емпіричного дослідження, проведеного за участі військовослужбовців ЗСУ, а також опрацювання джерельних матеріалів, зокрема, архівних і нормативних документів, оцінено дієвість процесу ВВД у сприянні реформуванню ЗСУ відповідно до оперативних потреб. Незважаючи на те, що після ескалації російської агресії у 2014 році було зроблено певні позитивні кроки, спрямовані на імплементацію у діяльність ЗСУ найкращої світовї практики ВВД, було зроблено висновок, що ефективність процесу АЗУ, отриманих під час війни на Донбасі, в цілому була низькою.

Обгрунтовано необхідність проведення низки організаційних заходів із удосконалення діяльності ЗСУ для зниження негативного впливу бюрократичної політики та недосконалої організаційної військової культури на процес ВВД. Виокремлено важливість покращення спроможності цивільного керівництва України здійснювати ефективний контроль за розвитком ВВД, необхідність підтримки цих зусиль із боку США і НАТО.

ОСОБЛИВОСТІ БОЙОВОГО ЗАСТОСУВАННЯ АВІАЦІЇ СУХОПУТНИХ ВІЙСЬК УКРАЇНИ НА ПЕРШОМУ ЕТАПІ АНТИТЕРОРИСТИЧНОЇ ОПЕРАЦІЇ (КВІТЕНЬ–ВЕРЕСЕНЬ 2014 Р.)

Олеся Миколаївна Куцька — 2024-01-04

Стаття присвячена участі авіації Сухопутних військ Збройних Сил України у першому (маневреному) етапі Антитерористичної операції на Сході України, який охоплював період з середини квітня до початку вересня 2014 р. В бойових діях у цей період активно застосовувались обидва типи гелікоптерів, які знаходились на озброєнні частин армійської авіації – Мі-8 і Мі-24. Мі-8 виконували завдання, пов’язані з транспортуванням особового складу, озброєння та інших вантажів, висадкою повітряних десантів, пошуково-рятувальним забезпеченням та аеромедичною евакуацією. Спектр завдань Мі-24 був вужчим – він зводився до вогневої підтримки наземних військ з використанням некерованих ракет, бортових гармат та кулеметів. Застосування армійської авіації обмежувалось через активну протидію ворога, який використовував сучасні ПЗРК російського виробництва та інші засаоби ППО. Це змушувало змінювати профіль польоту – діяти переважно на надмалих висотах. З огляду на віддаленість аеродромів постійного базування гелікоптери діяли з кількох передових аеродромів, використовувались також польові майданчики. Назагал саме авіація (у тому числі авіація Сухопутних військ) була одним з чинників, які в маневрений період Антитерористичної операції робили бойові дії асиметричними, надаючи перевагу українським військам.

РЕАЛІЗАЦІЯ ЗВ’ЯЗКІВ З ГРОМАДСЬКІСТЮ У ЗБРОЙНИХ СИЛАХ УКРАЇНИ ПІД ЧАС ПРОВЕДЕННЯ АНТИТЕРОРИСТИЧНОЇ ОПЕРАЦІЇ НА ТЕРИТОРІЇ ДОНЕЦЬКОЇ ТА ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТЕЙ (2014–2018 рр.)

Антон Вікторович Миронович — 2024-01-04

У статті проаналізовані розвиток та реалізація зв’язків з громадськістю (Public Affairs (PA)) у Збройних Силах України (ЗСУ) в інтересах проведення Антитерористичної операції (АТО) на території Донецької та Луганської областей у 2014-2018 роках. Зокрема, передумови та тенденції, що стали чинниками розвитку системи комунікації між Силами безпеки й оборони, насамперед ЗС України, та громадськістю. Окрема увага приділена ролі представників засобів масової інформації (ЗМІ) та співпраці із ними. Також наведені результати дослідження системи функціонування підрозділів зв’язків із громадськістю в органах військового управління, організаційно-штатна структура та завдання цих підрозділів, роль і місце у системі стратегічних комунікацій, імплементація окремих підходів армій країн–членів НАТО. Відзначено, що активні бойові дії, потреба у постійній та якісній комунікації між суспільством та Силами оборони й безпеки України дали значний поштовх до активного розвитку, нарощування спроможностей, здобуття досвіду, формування нової вертикалі з принципово новими підходами.

ОФІЦІЙНІ УКРАЇНСЬКІ ВИДАННЯ ПРО РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКУ ВІЙНУ ТА ЇХ ВИКОРИСТАННЯ В ІСТОРИЧНИХ ДОСЛІДЖЕННЯХ

Андрій Іванович Харук — 2024-01-04

У статті розглянуто офіційні українські видання, присвячені відбиттю агресії російської федерації проти України. Відзначено, що період АТО/ООС досить слабо відображений в таких виданнях. Найбільш ґрунтовним з них є «Біла книга антитерористичної операції на Cході України (2014–2016)». На початок повномасштабного вторгнення військ російської федерації 24 лютого 2022 р. офіційні інституції відреагували дуже оперативно. З перших днів почалась робота зі створення офіційних описів і хронік подій. Підходи до їхнього складання дещо різняться, відрізняється й фактологічне наповнення. Найбільш ґрунтовною з досліджених публікацій є «Воєнно-історичний опис російсько-української війни». Матеріали його випусків можуть допомогти у відтворенні загальної обстановки і послідовності подій під час вивчення тієї чи іншої операції. «Хроніка війни», навпаки, характеризується значною деталізацєю і практично позбавлена узагальнень. Її матеріали можуть допомогти у відтворенні окремих епізодів бойових дій. Видання Центру досліджень воєнної історії Збройних Сил України, на нашу думку, доцільно використовувати як відправну точку для пошуків під час вивчення окремих операцій.

ВІД ДОБИ ГАБСБУРГІВ ДО РАДЯНСЬКОЇ ОКУПАЦІЇ: ПРО НОВИЙ НАРИС З ІСТОРІЇ ЗАХОДУ УКРАЇНИ

Артем Миколайович Петрик — 2024-01-04

Рецензія на книгу: Гоменюк І. (2023). Мурашник. Нотатки на манжетах історії Галичини, Буковини та Закарпаття. Київ: Віхола, 336 с.