Військово-науковий вісник

ЕКСПОЗИЦІЇ МУЗЕЇВ ЯК ЗАСІБ РОЗВИТКУ ІСТОРИЧНИХ ЗНАНЬ КУРСАНТІВ В УМОВАХ РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОЇ ВІЙНИ

Юрій Васильвоч Бураков, Павло Миколайович Проховник — пт, 20 вер 2024 00:00:00 +0300

Аналізується діяльність музеїв Збройних Сил України з військово-патріотичного виховання курсантів вищих військових навчальних закладів. На прикладі музею Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного пропонуються шляхи впровадження музейної експозиції у військово-освітній процес під час викладання певних навчальних дисциплін. Зазначається, що з початком російської агресії проти України діяльність військових музеїв набула особливої ваги, вони стали одними з центрів інформування військовиків та громадян про події російсько-української війни.

ДУШПАСТИРСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ РЕЛІГІЙНИХ ІНСТИТУЦІЙ УКРАЇНИ ПІД ЧАС ПРОВЕДЕННЯ АТО

Віталій Степанович Виздрик, Олександр Анатолійович Томчук — пт, 20 вер 2024 00:00:00 +0300

Сьогодні Україна переживає важкі періоди своєї історії, перебуваючи у процесі становлення незалежної та європейської держави. Починаючи з моменту початку воєнної агресії російської федерації проти України у 2014 році, військове капеланство стало експресією громадської єдності. У статті розглянуто діяльність та функціонування капеланства з початком російської агресії у 2014 році в ході Антитерористичної операції Об’єднаних сил (АТО/ООС). Зазначено, що саме збройна агресія на сході України у 2014 році виступила ключовим фактором у розвитку військового капеланства. Наголошено, що важливим елементом у розвитку військового капеланства є накопичений досвід служіння військових настоятелів під час АТО/ООС. Це відзначається своєю важливістю, особливо після початку повномасштабної війни з боку росії. Визначено, що початком нового етапу відродження капеланського руху у Збройних Силах України (ЗС України) припав на 2014 рік, коли російська федерація розпочала війну проти України. Саме тоді разом із військовими в зоні бойових дій знаходилися військові священики, які стали свідками та учасниками бойових дій на сході України. Тоді ж на волонтерських засадах військові настоятелі виїжджали у зону бойових дій для того, аби забезпечити душпастирську складову формації українського воїна. З 2014 року українське суспільство усвідомило необхідність душпастирської складової у процесі оборони та формування стійкості українського війська. Уряд відреагував, з’явилися офіційні нормативні документи, які регулювали процес душпастирської опіки військовослужбовців. Однак, як правило це виглядало так, що велика кількість волонтерів різних конфесій рушила в зону спершу АТО, а потім ООС. Знадобилось багато років, аби капеланство у ЗС України набуло офіційного статусу. Сьогодні ж душпастирі є офіційно військовослужбовцями та мають соціальний захист з боку держави.

КОЗАЦЬКА ВІЙСЬКОВА НАЦІЛЕНІСТЬ І ПОБРАТИМСТВО ДЛЯ ЗМІЦНЕННЯ БОЄЗДАТНОСТІ 20-го ОКРЕМОГО БАТАЛЬЙОНУ СПЕЦПРИЗНАЧЕННЯ «УКРАЇНА»

Вадим Васильович Задунайський — пт, 20 вер 2024 00:00:00 +0300

У статті підтверджена важливість спадщини українських козаків, зокрема щодо бойового побратимства та військової націленості, для зміцнення боєздатності ЗСУ. Автор розглянув застосування подібних надбань під час революції 1917 – 1921 рр. у формуваннях П. Скоропадського і Н. Махна, що підтвердило їх військово-прикладну актуальність. Проаналізовано використання згаданих військово-козацьких досягнень для підсилення морально-бойових якостей воїнів 20-го Окремого батальйону спецпризначення «Україна» Окремої президентської бригади ім. гетьмана Б. Хмельницького Сухопутних військ Збройних Сил України. Такий експеримент з жовтня 2022 р. ініціювали координатор наукової експертної групи «Козацький фактор у російсько-українській війні» та командування батальйону. Періодичні заняття підсилили бойовий дух воїнів і це зміцнило боєздатність батальйону. Результати експерименту висвітлено і проаналізовано на наукових форумах та у вітчизняних ЗМІ.

ГЕРОЇЧНА ТА БАГАТОСТРАЖДАЛЬНА ІСТОРІЯ УКРАЇНИ ЧЕРЕЗ ПРИЗМУ ПРОТИСТОЯННЯ ДВОХ ЦИВІЛІЗАЦІЙ

Олександр Володимирович Турчак — пт, 20 вер 2024 00:00:00 +0300

Рецензія на монографію: Полянського О. (2023). Російсько-українські війни ХІІ – ХХІ століть: історичний вимір. Львів: Растр-7, 307с.

КОЛЕКЦІЯ ОЗБРОЄННЯ ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ І ТИСЯЧОЛІТТЯ Н.Е. У ЛЬВІВСЬКОМУ ІСТОРИЧНОМУ МУЗЕЇ: ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ ТА АТРИБУЦІЇ

Святослав Володимирович Терський — пт, 20 вер 2024 00:00:00 +0300

Львівський історичний музей – провідна і найбагатша музейна установа Заходу України і водночас, найбільше сховище археологічних знахідок, здобутих багатьма поколіннями дослідників на території цього регіону. Клинкова зброя в комплексах озброєння першої половини І тисячоліття н.е. відображає важливий етап у процесі формування ранніх дружинних спільнот Центрально-Східної Європи. Процес накопичення цієї категорії військово-історичних пам’яток розпочався на рубежі ХІX/ХX ст. Основні колекції озброєння походили із розкопок поховань дружинників І–ІІІ ст. н.е., проведених львівським археологом, професором університету Каролем Гадачеком у місцевості Гать на околиці давнього українського міста Переворськ. У 1930 р. розкопками у Гриневі коло Львова до виявлення та дослідження дружинних поховань долучився ще один співробітник університету Маркіян Смішко. Він і окреслив хронологію та походження власників цієї зброї. Здобуті протягом ХІX–початку ХX ст. археологічні колекції 1940 р. були передані до новоствореного Львівського історичного музею. Наступним етапом поповнення збірки озброєння були розкопки Ігоря Свєшнікова у Звенигороді, де вдалося розкопати ще чотири дружинних поховання. Згодом було поповнення колекції окремими випадковими знахідками. Випадкове виявлення 2012 р. в руслі річки Західний Буг клинка V ст. дозволило правильно атрибутувати подібну знахідку із Вигаданки, яка потрапила у музейну збірку 1940 р. з колекції Музею Наукового товариства імені Шевченка. У статті на основі архівної та облікової документації історичного музею, а також сучасних досліджень аналізується процес накопичення та атрибуція важливих пам’яток озброєння раннього етапу формування давньоукраїнського війська.

АВІАРЕМОНТНА ГАЛУЗЬ УКРАЇНИ ЯК СКЛАДОВА ОБОРОННО-ПРОМИСЛОВОГО КОМПЛЕКСУ (1991 – 2021)

Андрій Іванович Харук — пт, 20 вер 2024 00:00:00 +0300

У статті розглянуто розвиток авіаремонтної галузі в Україні в період 1991 – 2021 рр. Відзначено, що упродовж 1990-х років галузь зазнала значних структурних змін, зумовлених двома чинниками: 1) надмірними щодо потреб України виробничими потужностями; 2) недостатньою номенклатурою авіаційної техніки, яку могли обслуговувати авіаремонтні заводи. Відповіддю на першу проблему стала ліквідація або перепрофілювання низки авіаремонтних заводів. Друга проблема була розв’язана через освоєння ремонту нових типів літаків (МіГ-29, Су-24, Су-27). Поряд з цим, тривав ремонт і старих типів літаків, які не використовувались ЗС України – на іноземні замовлення. У 2000 х роках почалося освоєння модернізації літаків і гелікоптерів. До початку 2010-х років були реалізовані проєкти модернізації гелікоптерів Мі-24, літаків L-39, МіГ-29, Су-25, Су-27, Ан-32. Початок російської агресії у 2014 р., анексія Криму і окупація частини території Донецької і Луганської областей призвели до втрати низки авіаремонтних заводів (у Луганську, Севастополі, Євпаторії). Це зумовило необхідність перенесення ремонту деяких типів авіаційної техніки. Водночас інтенсифікується процес ремонту і модернізації авіаційної техніки задля відновлення боєздатності ЗС України. Найбільш успішною була модернізація штурмовиків Су-25 – до початку повномасштабної російської агресії 24 лютого 2022 р. оновлення пройшла переважна більшість літаків цього типу. Модернізація ж винищувачів МіГ-29 і Су-27 торкнулась тільки невеликої частини парку літаків цього типу. Модернізація гелікоптерів Мі-24 теж не була масштабною. До того ж, вона гальмувалась через брак ключових комплектуючих.

ПРИВАТНІ ВІЙСЬКОВІ КОМПАНІЇ ЯК ОДИН ІЗ ІНСТРУМЕНТІВ ВЕДЕННЯ СУЧАСНИХ ВІЙН

Ірина Борисівна Автушенко , Олександр Семенович Автушенко — пт, 20 вер 2024 00:00:00 +0300

У статті розглянуто діяльність приватних військових компаній, які активно використовуються у військових конфліктах, оскільки в XXI столітті регулярні збройні сили перестають бути головним інструментом військово-політичної діяльності держави. Встановлено, що фахівці приватних військових компаній допомагають вирішувати поставлені завдання, забезпечуючи різнопланову підтримку регулярним військовим з’єднанням у сучасних військових конфліктах та війнах.

Приватні військові компанії все частіше виступають як підрозділи спеціального призначення регулярних збройних сил країни. Залучення приватних військових компаній державами стає ефективним інструментом для досягнення цілей зовнішньої політики. Доведено застосування російських приватних військових компаній «Вагнер», «Редут», «Є.Н.О.Т.», «Патріот», РСБ-Груп у збройних конфліктах, що дозволяє приховати безпосередню участь російської федерації. Це особливо проявилося у гібридній війні росії проти України та під час повномасштабної російсько-української війни.

РОЗВИТОК АРМІЙСЬКОЇ АВІАЦІЇ В ІТАЛІЇ НАПРИКІНЦІ ХХ – НА ПОЧАТКУ ХХІ СТ.

Олеся Миколаївна Куцька, Петро Ігорович Лозинський — пт, 20 вер 2024 00:00:00 +0300

Стаття присвячена аналізову еволюції армійської авіації Італії останнього десятиліття ХХ ст. на початку ХХІ ст. З точки зору організаційної структури у досліджуваний період відбувався поступовий перехід від децентралізованої до централізованої організації зі скороченням кількості дрібних підрозділів і зведенням їх у полки. Загальновійськові частини і з’єднання при цьому позбулись своїх авіаційних компонентів. Це дозволило оптимізувати використання армійської авіації за умов суттєвого скорочення її чисельності. До основних зрушень в технічному аспекті слід віднести три досягнення: 1) взяття на озброєння ударного гелікоптера А-129 «Мангуста», що означало появу такого класу техніки в армійській авіації Італії; 2) часткову заміну застарілих багатоцільових гелікоптерів новими UH-90A; 3) заміну важких транспортних гелікоптерів СН-47С новими ICH-47F. При цьому навіть з урахуванням цих поставок частка сучасної техніки в гелікоптерному парку армійської авіації станом на 2021 р. становила лише трохи більше половини. У досліджуваний період армійська авіація Сухопутних військ Італії брала активну участь у миротворчих і бойових операціях за межами країни. Проведення їх мало свою специфіку в різні часові проміжки. Для 90-х років ХХ ст. характерними були відносно нетривалі операції (наприклад, у Сомалі). Деякі з них характеризувались залученням достатньо значних сил (операція «Альба Нео» в Албанії). У ХХІ ст. армійська авіація була ангажована у дві тривалі операції (в Іраку та Афганістані), які, до того ж, проводились в складних природно-кліматичних умовах.

ІСТОРИЧНИЙ ДОСВІД УЧАСТІ ЗБРОЙНИХ СИЛ ІСПАНІЇ У БОРОТЬБІ З ВНУТРІШНЬОДЕРЖАВНИМ ТЕРОРИЗМОМ

Лілія Володимирівна Трофимович, Петро Володимирович Когут — пт, 20 вер 2024 00:00:00 +0300

Іспанія має багаторічний та унікальний досвід боротьби з внутрішньодержавним тероризмом, насамперед проти баскського сепаратистського угруповання ЕТА (Euskadi Ta Askatasuna), а у ХХІ столітті проти міжнародних екстрамістських рухів. У статті проаналізовано особливості застосування національної жандармерії Цивільної гвардії та Збройних сил (далі – ЗС) Іспанії для протидії внутрішнім терористичним загрозам у останній чверті ХХ та початку ХХІ століть. Описано трансформацію завдань Цивільної гвардії, ЗС Іспанії, реформ у діяльності військових розвідувальних органів, змін у координації дій правоохоронних відомств із Міністерством оборони (далі – МО) Іспанії, що відбулися в епоху транснаціонального тероризму. Терористичний акт Аль-Каїди, який стався у Мадриді 11 березня 2004 року, став точкою відліку від початку кардинальних змін у системі національної безпеки Іспанії та активної участі військовослужбовців у заходах з попередження тероризму – в операції «Ромео-Майк». Військові підрозділи використовувалися для охорони важливих інфраструктурних об’єктів, а також залізничних сполучень, які були мішенями для атаки. У боротьбі із діяльністю міжнародних терористичних організацій Іспанія побудувала ефективну систему запобігання загрозам, яка складається із скоординованої діяльності силових відомств, розвідувальної спільноти, тісної співпраці із сусідніми країнами та жорсткої судово-правової системи.

ІСТОРИЧНІ АСПЕКТИ РОЗВИТКУ ОРГАНІЗАЦІЙНОГО ВИВЧЕННЯ І ВПРОВАДЖЕННЯ ДОСВІДУ В ПІВНІЧНОАТЛАНТИЧНОМУ АЛЬЯНСІ (1949 – 2024)

Юрій Михайлович Пащук — пт, 20 вер 2024 00:00:00 +0300

У статті розглянуто історичні аспекти розвитку організаційного вивчення і впровадження досвіду (ОВВД) в Північноатлантичному Альянсі (1949 – 2024). Дослідження сфокусовано на консеквентному вивченні основ створення та функціонування Об’єднаної системи вивчення і впровадження досвіду, яка визначає форму та сутність ОВВД НАТО протягом вказаного хронологічного періоду.

Історичний аналіз зазначеної Системи проведено за чотирма напрямами (структура, процес, підготовка особового складу та засоби), що відповідають основним компонентам спроможностей ОВВД Альянсу. За результатами дослідження запропоновано розрізняти чотири ключові етапи розвитку ОВВД в НАТО: 1) формування (1949 – 2002); 2) вдосконалення спроможностей ОВВД (2003 – 2010); 3) модернізація (2011 – 2020); 4) еволюція на основі цифрової трансформації (2021 – по теперішній час).

Це військово-історичне дослідження є актуальним у контексті нагальної потреби подальшого удосконалення ОВВД у Збройних Силах України з метою відсічі російській збройній агресії проти нашої держави та забезпечення взаємосумісності з Північноатлантичним Альянсом.

ЖИТТЄПИС ОСТАННЬОГО ПРОВІДНИКА ЛУЦЬКОЇ ОКРУГИ ОУН ОЛЕКСАНДРА САВИРИ («ЯРОША»)

Ярослав Миколайович Антонюк , Володимир Васильович Трофимович — пт, 20 вер 2024 00:00:00 +0300

У статті проаналізовано життєвий шлях одного з видатних лідерів визвольного руху 1940-х – 1950-х років на теренах Волині – Олександра Савири. З’ясовано склад його родини та досліджено юнацький період життя. Доведено, що Олександр Савира діяв під псевдонімами «Адам», «Антон», «Аркадій», «Арсен», «Блакит», «Вадим», «Зарічний», «Зозуля», «Івась», «Лаврін», «Оксентій», «Роман», «Савка», «Назар», а найчастіше – «Ярош». Його робота як керівника розпочалась у Службі безпеки. Спочатку на теренах Сарненської, а згодом – Холмської округи ОУН. Після проходження фронту «Ярош» повернувся на Волинь та очолив Володимирський надрайон ОУН. Влітку 1945 р. його підвищили до посади керівника пропаганди Північно-Західного краю (ПЗК) «Москва» та водночас терену «Крим» (Луцький і Торчинський райони), де базувалося крайове керівництво. На початку 1949 р. він отримав посаду керівника СБ Луцької округи ОУН, а в жовтні 1950 р. очолив провід цього терену. З того часу його постать стала ключовою у діяльності підпілля ОУН південних районів Волині. Особливо помітно вплив «Яроша» зріс на початку 1950-х років. У цей період він забезпечував роботу лінії зв’язку між керівництвом Проводу ОУН у Галичині та підпіллям ОУН Волині й Західного Полісся. Неодноразово «Ярош» особисто зустрічався з провідником ОУН на Північно-західних українських землях (ПЗУЗ) ОУН Василем Галасою («Орланом») і головнокомандувачем Української повстанської армії (УПА) Василем Куком («Лемішем»). Активна діяльність провідника Луцької округи ОУН приковувала до нього увагу співробітників радянських спецслужб – Міністерства державної безпеки (МДБ) і Міністерства внутрішніх справ (МВС). Використовуючи розгалужену агентурну мережу, 14 травня 1953 р. вони виявили та ліквідували «Яроша».

СУЧАСНЕ УКРАЇНСЬКЕ КОЗАЦТВО: ПАРАМІЛІТАРНИЙ ФАНТОМ МИНУЛОГО

Руслан Володимирович Гула, Руслан Анатолійович Михайловський — пт, 20 вер 2024 00:00:00 +0300

У статті розкрито основні складники процесу відродження та розвитку сучасного козацького руху у період 1991–2015 рр. Проаналізовано його характерні риси організаційного оформлення та партійного будівництва в системі діалектичних протиріч. Виявлені тенденції трансформації ідеології козацького руху. З’ясовано особливості управлінсько-адміністративної діяльності козацьких керманичів, їхніх ролі та місця в процесах державотворення. Різноманіття основних напрямів козацтва розкрито через аналіз їх змісту та сутності. Окреслені суперечливі результати діяльності козацького руху в ході антитерористичної операції 2014–2015 рр.

ВНЕСОК ВИДАТНОГО УКРАЇНСЬКОГО АВІАТОРА МИКОЛИ КОМАРНИЦЬКОГО У ЗАСНУВАННЯ АЕРОДРОМУ В ПОЛТАВІ У 20-Х РОКАХ ХХ СТОЛІТТЯ

Віктор Григорович Дейнега — пт, 20 вер 2024 00:00:00 +0300

У статті виокремлено передумови створення аеродрому та його інфраструктурних об’єктів у м. Полтава у 20-х роках ХХ ст., що сприяли розвитку авіації на території УСРР. На думку автора, ініціатива у заснуванні аеродрому в м. Полтаві належить Миколі Комарницькому, оскільки він виявив відповідну територію під будівництво аеродрому, переконав громадськість у його необхідності, організував таке будівництво і забезпечив належне стійке функціонування аеродрому.

Також у статті проаналізовано стрімкий розвиток авіації у другій половині 20-х років ХХ століття та її всезростаюча роль у різних сферах життя новоствореної держави. Фрагментарно висвітлено події, що пов’язані із заснуванням і діяльністю у 1923 р. об’єднання аматорів авіації та повітроплавання «Товариство Авіації та Повітроплавання України і Криму», що стало важливим центром для різнопланових авіаційних заходів, зокрема, проведення агітаційних польотів Із метою підтримання інтересу до авіації та підготовки молоді.

Особлива увага зосереджена на висвітленні історії заснування у 1923 р. і діяльності Українського акціонерного товариства повітряних сполучень «Укрповітрошлях» та організації перших авіарейсів за маршрутом Харків – Київ і Харків – Одеса (через Полтаву).

ВОЛИНСЬКА ГУБЕРНІЯ В УМОВАХ УКРАЇНСЬКО-НІМЕЦЬКИХ ВІЙСЬКОВО-ПОЛІТИЧНИХ ВІДНОСИН НАВЕСНІ 1918 РОКУ

Олександр Йосипович Дем’янюк — пт, 20 вер 2024 00:00:00 +0300

Розглянуто різні аспекти розвитку Волинської губернії навесні 1918 року, в період, коли спочатку урядовці Української Народної Республіки, а згодом Української Держави вибудовували військово-політичні відносини з країнами Четверного союзу, зокрема німецьким військовим командуванням, політиками та дипломатами. З’ясовано головні питання, компромісу в яких було важко досягнути. Визначено причини конфліктних ситуацій між союзниками, фактори, що впливали на розбіжності у військовому та господарському питаннях, їхній вплив на становище волинського населення.

Проаналізовано основні напрямки перемовин українсько-німецьких представників за урядування республіканських та монархічних (гетьманських) чиновників; обумовлено обставини переорієнтування німецького військового командування в Україні, а згодом німецьких політиків та урядовців на співпрацю з гетьманськими силами.

Наведено висловлювання та цитати зі спогадів безпосередніх учасників тогочасних переговорних процесів – голів українського уряду В. Винниченка, В. Голубовича, гетьмана П. Скоропадського, міністра закордонних справ Д. Дорошенка, представника німецької окупаційної адміністрації генерал-лейтенанта В. Ґренера.

ОСНОВНІ ДОСЯГНЕННЯ ЛИТПОЛУКРБРИГ У ПРОЦЕСІ РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКО-ПОЛЬСЬКО-ЛИТОВСЬКИХ ВІЙСЬКОВИХ ВІДНОСИН

Олексій Олександрович Фуртес — пт, 20 вер 2024 00:00:00 +0300

У статті розглянуто історичний шлях формування Литовсько-Польсько-Української бригади, її функціонування до і після повномасштабного вторгнення рашистскої росії в Україну та запропоновано можливі перспективи розвитку бригади. Показано основні досягнення Литполукрбригу в умовах розвитку українсько-польсько-литовських військових відносин. Розкрито суть міжнародних військових навчань, у яких брала участь ЛитПолУкрбриг, зокрема, висвітлено значення військових навчань «Three Swords-2021», де вперше в історії ЛитПолУкрбриг були залучені афілійовані підрозділи трьох країн задля покращення згуртованості та взаєморозуміння між підрозділами бригади. Надано зміст підготовки ЛитПолукрБриг в умовах повномасштабної російсько-української війни. Зроблено висновок, що ЛитПолУкрбриг стала тією силою, з якою треба рахуватись та використовувати її потенціал.