ВІЙСЬКОВІ ХИТРОЩІ КУБАНСЬКИХ КОЗАКІВ ПІД ЧАС АНТИБІЛЬШОВИЦЬКОГО ПОВСТАННЯ У БАТАЛПАШИНСЬКОМУ ВІДДІЛІ ВЛІТКУ 1918 р. ЗА СПОГАДАМИ А.Г. ШКУРО
DOI:
https://doi.org/10.33577/2313-5603.32.2019.121-134Ключові слова:
Воєнне мистецтво, військові хитрощі, стратегеми, Кубанське козацтво, А.Г. Шкуро, 1918 р., повстання.Анотація
Стратегеми або військові хитрощі є важливою складовою воєнного мистецтва. Помітну роль вони відіграли і під час повстання кубанських козаків проти більшовицького режиму у Баталпашинському відділі на Кубані влітку 1918 р. Під командуванням А.Г. Шкуро козаки вдало застосували 17 військових хитрощів і здобули важливі перемоги над Червоною Армією. Проаналізовані стратегеми було виявлено на підставі авторського підходу, сформульованого в попередніх дослідженнях, присвячених воєнному мистецтву запорожців. Ці стратегеми засвідчили високий рівень воєнного мистецтва кубанських козаків-повстанців та його специфічні пріоритети, пов’язані не тільки з особливістю регіону, але й козацькою спадщиною та неповторним бойовим досвідом лідера –отамана А.Г. Шкуро.
Посилання
Авраменко А.М., Фролов Б.Є.,Чумаченко В.К. 2007. Козацьке військо на Кубані. Історія Українського Козацтва. Нариси: У 2 т. Київ, Т. ІІ, С. 364–414.
Білий Д.Д. 2009. Українці Кубані в 1792–1921 роках. Еволюція соціальних ідентичностей. Львів-Донецьк, 543 с.
Дерябин А.И. 2004. Крестный путь казака Андрея Шкуро. Гражданская война в России: Записки белого партизана. Москва, С. 5–51.
Задунайський В.В. 2006. Бойове мистецтво та військова спадщина українських козаків в кінці XІX – на початку XXІ ст. Донецьк, 335 с.
Задунайський В.В. 2008а. Володіння холодною зброєю у військових формуваннях України, Росії та Польщі (кінець ХІХ – 30-ті р. ХХ ст.). Донецьк, 204 с.
Задунайський В.В. 2008b. Військова організація та бойові дії донських і українських кубанських козаків під час революції 1917–1921 рр. Історичні і політологічні дослідження. Донецьк, № 3–4, С. 46-52.
Задунайський В.В. 2016. Особливості діяльності лідерів Кубані під час революційних зрушень 1917–1920-х рр. (на прикладі Василя Іваниса та Андрія Шкуро). Історико-політичні студії. Збірник наукових праць. Серія «Історичні науки». Київ, № 1(6), С. 38–47.
Задунайський В.В. 2017. Військове мистецтво запорожців часів Хотинської війни 1621 р. та його аналоги в «Мистецтві Війни» Сунь-Дзи: універсальність і самобутність. Історичні і політологічні дослідження. Донецьк, № 1, С. 17–29.
Задунайський В.В. 2018. Козацькі стратегії і стратегеми під час кампанії 1649 р. та їхні аналоги у «Стратегемах» Секста Юлія Фронтіна. Історичні і політологічні дослідження. Вінниця, № 2 (63), с. 31–44.
Іванис В. 1968. Боротьба Кубані за незалежність. Мюнхен, 138 с.
Карпенко С.В. 2006. Очерки истории белого движения на Юге России (1917–1920 гг.). Москва, 456 с.
Коваль Р. 2004. Партизанський генерал Андрій Шкуро. Нариси з історії Кубані. Київ, С. 354–357.
Ратушняк В.Н. 1996. Очерки истории Кубани с древнейших времен по 1920 г. Краснодар, 656 с.
Ратушняк О.В. 2005. Политические искания Донского и Кубанского казачества в годы Гражданской войны в России (1918–1920 гг.). Казачество России в Белом движении. Белая Гвардия. Альманах № 8. Москва. С. 17–23.
Цветков В.Ж. 2006. Генерал-лейтенант А. Г. Шкуро. Белое движение. Исторические портреты. Москва, С. 241–274.
Шкуро А.Г. 2004. Гражданская война в России: Записки белого партизана. Москва, С. 52–540.
##submission.downloads##
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія
1. Відповідальність за точність поданих фактів, цитат, цифр і прізвищ несуть автори матеріалів.
2. Редакція матеріали не повертає.
3. Автори залишають за собою право на авторство своєї роботи та передають журналу право першої публікації цієї роботи на умовах ліцензії Creative Commons Attribution Non-Commercial License, котра дозволяє іншим особам вільно розповсюджувати опубліковану роботу з обов'язковим посиланням на авторів оригінальної роботи та першу публікацію роботи в цьому журналі.
4. Автори мають право укладати самостійні додаткові угоди щодо неексклюзивного розповсюдження роботи у тому вигляді, у якому вона була опублікована цим журналом (наприклад, розміщувати роботу в електронному сховищі установи або публікувати у складі монографії), за умови збереження посилання на першу публікацію роботи в цьому журналі.
